В Україні попри війну, що триває більш ніж 9 років, в органах державної безпеки продовжують працювати особи, що мають найближчих родичів не тільки з кримінальним минулим та відвертих колаборантів. Ці небезпечні для країни люди без перешкод отримують вогнепальну табельну зброю та приймати рішення від імені держави. Один з них – студент національної академії внутрішніх справ України, патрульний поліцейський Івакін Юрій Олександрович.

21-річний Юрій Олександрович Івакін, який поєднує навчання в академії ВСУ з роботою в патрульній поліції, міг би бути взірцем для своїх однолітків. Аби не вагоме але, пов’язане з приголомшливої історію славетних подвигів членів його поліцейської династії.

Дід Івакін – номер 88 у санкційного списку України та фігурант бази  «Миротворець»

Дід молодого українського полісмена – уродженець міста Перевальськ Луганської області, голова одного з київських осередків «Партії регіонів», колишній начальник міліції Житомирської області, генерал-майор МВС та відомий сепаратист, екс - міністр МВС самопроголошеної Луганської Народної Республіки Юрій Володимирович Івакін, приймав безпосередню участь в утворенні сепаратистського уряду.

Ілюстрація 2

З офіційних пабліків відомо, що 18 травня 2014 року, під керівництвом Юрія Володимировича Івакіна кілька сотень сепаратистів успішно штурмували будівлю ГУМВС України в Луганській області. В той же день Івакін проголосив себе міністром внутрішніх справ Луганської народної республіки.  Також, він видав низку наказів, зокрема, щодо призначення на посаду губернатора сепаратисткою республіки Валерій Болотова. 

На посаді міністра МВС Лугандона «Івакін-старший» працював декілька місяців. Після звільнення продовжив роботу на користь політичної еліти Російської Федерації. Останній раз його бачили на території анексованого Криму у 2015 році. 

Івакін Юрій Володимирович фігурує в санаційному списку  України, що був оновлений президентом Зеленським у 2020 році та базі Миротвореці. 

Ілюстрація 3

Середня ланка поліцейської династії Олександр Юрійович – любитель вогнепальної зброї

Ілюстрація 4

Івакін Олександр Юрійович народився 28 червня 1976 року – батько студента поліцейської академії Юрій Олександрович Івакін та син екс- міністра ЛНР Юрія Володимировича Івакіна.

З 1992 по 1996 рік навчався в Київській національній академії МВС. З березня 2007 по 2014 рік працював начальником Макарівського РВ Київської обл. На цій посаді його звинувачували в торгівлі наркотиками. Кримінальну справу не відкривали.

У 2014 році «Івакін-середній» був звільнений з посади через звинувачення в крадіжці паливно-мастильних матеріалів на суму 137017,30 гривень. З цього приводу Макарівське районне відділення головного управління МВС України подало позов до Макарівського районного суду Київської області. Цивільну справу щодо крадіжки матеріальних засобів суддя Мазка Наталія Броніславівна розглядала 4 роки. В результаті, Ухвалою суду від 1 березня 2018 року Справу залишили без розгляду. На останній розгляд справи Івакін Олександр Юрійович навіть не з’явився.

Ілюстрація 5

Доречі, за словами інформатора «Комсомольської правди» одразу після звільнення з роботи в Макарівському РВ разом із дружиною та сином Юрієм «Івакін-середній» переїхали з в Росію. Імовірніше за все, там і об’єдналася вся родина.  Але, за декілька місяців, Олександр Івакін з сином та дружиною повернулися в Україну.  

У жовтні 2015 року він був затриманий службою безпеки України за підозрою у співпраці з терористами. У рамках розслідування кримінальної справи за фактом державної зради та створення терористичної групи у колишнього міліціонера було проведено низку обшуків. Співробітники СБУ вилучили пістолет марки Glock 17, пістолет ТТ із глушником, 110 набоїв до них, оптичний приціл до гвинтівки, дві одиниці холодної зброї. Зброю знайшли в гаражі Олександра Юрійовича Івакіна. Виправдовуючись, пан Юрій розповів слідчим історію про те, як у 2013 році, повертаючись додому він знайшов весь цей арсенал на узбіччі дороги та не зміг пройти мимо, прихопив з собою.

За версією СБУ, у Олександра Івакіна, також, було виявлено документи, що підтверджують отримання ним посвідки на проживання в Ростовській області та блокнот зі списком телефонних номерів співробітників ФСБ Росії.

У жовтні 2015 року проти «Івакіна-середнього» була відкрита Кримінальна права за ст.263 КК України.  Справа розглядалася у Макарівському районному суді Київської області. Розглядом прави, що тривав близька 5 років, займалася вже знайома нам суддя Мазка Наталія Броніславівна. Зважаючи на добропорядність підсудного та позитивні відгуки колег з його попередньої роботи (редакція – імовірно тієї роботи, де Івакін торгував наркотою та крав пальне), 27 липня 2020 року, Суддя Мазка керуючись Конституцією та Законами України винесла рішення про призначення Івакіну іспитового терміну протягом трьох років та відпустила підсудного з зали суду додому. Цілком імовірно, що законослухняну Наталію Броніславівну дуже добре підмазав безробітний «Івакін середній». Можливо навіть,  що зробив він це грошима, отриманими від сепаратиста «Івакіна старшого».

Ілюстрація 6

Пролог

Зважаючи на яскраву біографію сімейної династії «видатних українських поліцейських» Івакіних хочемо поставити риторичне запитання до громадян країни, що перебуває в стані жорстокої війни – чи має право нащадок сепаратистів продовжувати їх сімейну справу в органах центральної виконавчої влади? 

Це питання є риторичне, адже стаття 61 Про Національну поліцію від 02.07.2015р. - № 580-VIII(редакція 15.04.2023р.) про обмеження, пов’язані зі службою в поліції, вбачає 8 умов, згідно яких громадяни України не можуть бути поліцейськими. Але, в жодному з них не сказано про сепаратистські родинні зв’язки. 

Можливо під час війни такі обмеження не були б зайвими? 

Віктор Таранов та

Сергій Пупок