Після смерті шестирічної дівчинки в Індії минулого року її батьки зробили вибір, який мало хто робить в країні, — вони пожертвували її органи. Попри те, що Індія цього року може випередити Китай за населенням, вона посідає лише 62-е місце за донорством органів. BBC поїхала до Рима, де кампанія, розпочата після загибелі іншої дитини три десятиліття тому, показала, як можна досягти прогресу в цьому питанні.

У квітні минулого року Роллі Праджапаті мирно спала у своєму будинку разом зі своїми п’ятьма братами та сестрами у передмісті Делі. У сусідній кімнаті її батьки готували вечерю, коли почули гучний удар і крик.

Коли вони забігли у кімнату, Роллі закричала, а потім втратила свідомість.

Лише коли вони побачили кров, що текла з її правого вуха, вони зрозуміли, що сталося дещо жахливе: у дівчинку влучила випадкова куля з перестрілки на вулиці.

Роллі миттєво доставили в лікарню, але лікарі констатували смерть мозку. Поліція у Нойді повідомила BBC, що "у них немає явного підозрюваного", але вони продовжують розслідування.

Після днів розпачу батьки дівчинки прийняли рішення, яке мало хто в Індії робив раніше: вони віддали її органи на трансплантацію. Роллі стала наймолодшим донором Всеіндійського інституту медичних наук (AIIMS) у Нью-Делі.

Її батько Харнараян Праджапаті пояснив, що рішення пожертвувати органи дитини не було простим.

Він сказав: "Я не знав, що робити. Я думав усю ніч. Я сказав [лікарю], що нам потрібно більше часу, щоб подумати".

"Зрештою ми вирішили це зробити. Якщо органи моєї дочки можуть врятувати чиєсь життя, то ми повинні це зробити", — пояснив він.

"Ми думаємо, що наша дочка продовжує жити всередині молодих реципієнтів — вона буде жити і далі".

Обидві нирки Роллі пересадили 14-річному Деву Упадх’яї, чиї батьки розповіли BBC, що для них було дивом, що він зміг отримати органи.

Вони чотири роки чекали на трансплантацію і кажуть, що їхнє "життя змінилося", тому що нирки Роллі "дали нове життя" Деву.

Печінка Роллі дісталася шестирічному хлопчику, серцеві клапани — дітям у віці одного і чотирьох років, а рогівка її очей допомогла відновити зір двом дорослим у віці 35 і 71 року.

Смерть Роллі має паралелі з історією Ніколаса Гріна.

У вересні 1994 року семирічний хлопчик відпочивав в Італії зі своєю родиною, коли в машину, в якій він їхав, вистрілили, вочевидь, помилково.

Його батьки, Меггі та Редж, вирішили пожертвувати органи Ніколаса. Відтоді Редж присвятив більшу частину свого життя кампанії заохочення донорства органів.

У 1993 році, за рік до того, як Ніколаса застрелили, в Італії свої органи жертвували 6,2 людини на мільйон — до 2006 року ця цифра зросла до 20 людей на мільйон.

Частково це сталося через те, що 1999 року країна перейшла на систему, за якою усі дорослі є потенційними донорами, якщо вони не спеціально не відмовляться. Але найважливішим чинником все ж таки було донести ідеї про рятівні можливості донорства до свідомості звичайних людей.

L’effetto Nicholas — ефект Ніколаса — чітко це показав. Є надія, що такі зміни відбудуться і в Індії.

В авангарді цього — доктор Діпак Гупта, який побував у Римі, щоб зустрітися з Регом та іншими експертами зі спільноти донорства органів.

Саме доктор Гупта вперше розповів про можливість донорства органів батькам Роллі — вони, як і багато хто в країні, ніколи про це не чули.

Він використав приклад Ніколаса, щоб пояснити Праджапаті, який не вміє читати, можливий вплив цього рішення.

За даними неврологічної комісії Lancet, кожні три хвилини в Індії від травми голови вмирає одна людина, тому, як каже доктор Гупта, існує "великий потенціал для донорів".

В Індії, яка налічує понад 1,4 мільярда людей, з 2000 року органи пожертвували від 700 до 800 людей.

Доктор Гупта провів опитування, яке показує, що такі фактори, як релігія та ставлення старших членів родини, можуть перешкоджати донорству.

Але після смерті Роллі у квітні минулого року в AIIMS у Делі зробили більше трансплантацій, ніж за попередні п’ять років.

За даними Національної організації з трансплантації органів і тканин, у 2022 році в Індії було 846 пожертвувань — більше, ніж будь-коли раніше. Доктор Гупта називає це "поворотним моментом".

Він каже: "Я досить впевнений у собі — я нейрохірург, тому впевненість живе в моїх жилах і крові — і я вірю, що всі ми народжуємося зі здатністю змінюватися".

"Я вважаю, що я лише маленька крапелька в океані, яка намагається змінити життя людей".

Щоразу, коли 94-річний Редж повертається до Італії зі свого дому в Лос-Анджелесі, він зустрічає кількох людей, життя яких змінило донорство. Цього разу він познайомився з двома жінками.

У березні 2013 року в автокатастрофі загинув брат Шани Парізелли, Давіде, його серце пересадили Анні Яквінті.

Через дев’ять років після операції Анна вирішила розшукати сім’ю свого донора та мала міцний зв’язок із Шаною, яка, за її словами, для неї як сестра.

Шана, яка проїхала 140 км від Фонді до Рима, сказала, що мріяла зустріти "велику людину", яка була "прикладом для всіх".

Анна каже: "Це нелегко отримати серце іншої людини, адже ти багато думаєш про родину, яка переживає втрату. Але з вашого боку є багато радості, і ці дві емоції поєднується".

"Мені справді пощастило, що її родина так зустріла мене, для них це найбільший сюрприз і найбільший подарунок", — каже жінка.

"Найбільшим подарунком у їхньому житті була зустріч зі мною. А для мене це спосіб подякувати, але жодної подяки не буде достатньо за те, що вони зробили".

"Нічого і ніколи не буде достатньою подякую за врятоване життя".

Відвідавши Рим, Редж поїхав до Мессіни, де зустрів 24-річного Ніколаса, сина Марії Піа Педали, яка була в комі, коли 29 років тому вона отримала печінку Ніколаса.

Він каже, що перестане говорити про донорство лише після смерті. "Мені 94 роки, я вже був немолодим, коли починав цю справу", — сказав він BBC.

"Але думка про те, що лише самими поясненнями можна врятувати життя, мотивує мене щодня".